Слайди Мартена Боса

Ці слайди з презентації Мартена Боса (Нідерланди), який виступив з лекцією на гештальт-конференції НАГТУ.

Кілька моїх власних думок стосовно індивідуальних відмінностей дітей та дорослих, а також стосовно важливості розуміння впливу з боку специфіки сприйняття.

Визнати, що за зовнішніми проявами дитини (стереотипіями, небажаною поведінкою, агресією тощо) ховаються внутрішній дискомфорт, дефіцит підтримки з боку дорослих (відсутність підтримки або невдала форма підтримки), накопичений досвід власної "невідповідності" до очікувань дорослих тощо, - визнати це - часто найскладніший крок, який дорослим потрібно зробити в контексті допомоги дитині.

Водночас, визнати це щиро - найефективніша стратегія, яка поступово змінює та гармонізує стосунки, зменшує стрес та відновлює ресурс.

Поки в дорослого в контакті з дитиною найчастіше виникають думки типу "Ну що тут такого? Невже він не може 5 хвилин почекати\потерпіти...? Невже вона не може погодитися одразу? Що тут такого, щоб лякатися\відмовлятися\вередувати? Це ж таке смачне, чому він відмовляється? Це ж так весело\цікаво, чому вона не хоче? ...", поки такі або подібні думки і емоції з'являються в дорослого, дитина буде відчувати себе самотньо, дитина буде отримувати і отримувати досвід "цей світ небезпечний та мої внутрішні почуття нікому не цікаві..." Чи можна успішно з таким досвідом розвиватися? Чи буде бажання досліджувати світ, дізнаватися нове?

Дитина розвивається в стосунках, отримуючи зворотній зв'язок від оточення. Ігнорування емоцій та відчуттів дитини - теж зворотній зв'язок, але як він вплине на розвиток, на формування картини світу та картини себе?

Коли ж в дорослого вистачає мудрості\зрілості\ресурсу, щоб витримувати афекти дитини, щоб співналаштовуватися до її ритму, щоб помічати та поважати індивідуальні особливості, потрохи змінюється простір в діаді дорослий-дитина, потрохи дитина вчиться регулювати власні афекти, спираючись на цей простір, потрохи починає досліджувати світ та досліджувати себе..., а потім, спираючись на ці дослідження, ставати все більш впевненою та успішною.

Останні два роки на консультаціях для батьків, я малюю айсберг. Він виглядає трохи по-іншому, не так як в Мартена...

Малюю айсберг для того, щоб проілюструвати важливу ідею: починати потрібно зі зміни фокусу своєї уваги, з намагання дослідити те, що "під водою", з поваги до того, що там є, навіть, коли ми ще не розуміємо, що саме там знаходиться. Коли все частіше пам'ятаємо про це незрозуміле, неочевидне, таємне, внутрішнє, поважаємо те, що всередині, тоді не виникає думок "Ну, що знову не так? Чому він\вона це робить\не робить?", не виникає роздратування від того, що зовнішні прояви дитини не відповідають очікуванням... Навіть, і очікувань вже потім нема. А є сила та доброта дорослого, яка проявляється в готовності спів-регулюватися, проживати з дитиною її спроби адаптуватися до світу, в готовності слідувати за дитиною там, де потрібно слідувати, виставляти кордони там, де потрібно виставляти кордони та ускладнювати задачі там, де потрібно ускладнювати задачі.