ФЕЗР 2

Залученість до контакту

🥀Друга базова здібність згідно концепції DIR.

🥀Зазвичай вона починає розвиватися у віці 2-3 місяці, але ж для того, щоб цей розвиток розпочався, є необхідною вже достатньо розвинена перша базова здібність – саморегуляція.

🥀Бути залученим до контакту – це віддавати перевагу людині. Це коли все інше – власні сенсорні відчуття та фізичні предмети навколо ніби стають фоном, ніби менш важливі ніж мама/тато/бабуся/брат… Це коли щиро розділяєш з кимось спільні сенси. Коли з’являється спільна увага. Дитина чимось цікавиться (почула звук, побачила пташку, торкнулася води…) і показує мамі, мов запитує «ти теж це помітила?».

🥀Добре, коли від народження дитина отримує багато досвіду задоволення від контакту, задоволення від спільної уваги; від того, що «мама теж бачить це», «тато теж це почув», «бабуся теж це помічає»… Саме отримання нового досвіду та можливість розділити цей досвід – розвиває психіку дитини найбільше. Чим більше буде задоволення від таких моментів, тим більше буде мотивація дитини контактувати з іншими та спілкуватися.

🥀Якщо ж саморегуляція поки не достатньо працює і дитина весь час відчуває дискомфорт від різних сенсорних подразників та/або тривогу й напругу, не може потрапити у вікно оптимального збудження, не може зосередитися, розслабитися, весь час ніби втомлена й роздратована, то розвиток другої базової здібності ускладнюється, затримується… Це повертає нас до спів-регуляції батьків з дитиною, до розуміння батьками своєї ролі в розвитку дитини. До розуміння батьками своєї ролі в тому, як супроводжувати дочку/сина, коли вони знайомляться зі світом.

🥀Спів-регуляція починається зі спів-налаштування. Спів-налаштування – це майже синхронізуватися, налаштувати свою нервову систему на нервову систему дитини. Зробити це можна за різними параметрами – швидкість та інтенсивність рухів, інтонація, гучність, кількість звуків тощо. Якщо синхронізація вдалася, дитина це помітить… Якщо такого спів-налаштування буде багато, дитина бути відчувати себе безпечніше, стане менше тривожитися, потрохи в дитини з’явиться ресурс на знайомство зі світом, на сміливі експерименти, на налагодження контакту, а потім й на розвиток комунікації.

🥀Досить часто чую від батьків «У нас все нормально з контактом. Дитина контактує. Підходить до дітей, дивиться на них, але вони чомусь з нею не грають.»… Іноді флортайм-фахівець може помітити деякі нюанси в тому, як саме дитина знаходиться в контакті. Ці нюанси батьки можуть не помічати, не надавати значення. Напишу тут про деякі з цих нюансів, хоч їх насправді набагато більше.

🥀Дитина дійсно часто ініціює контакт, але в цьому контакті бачить дітей та дорослих виключно з функціональної точки зору. Тобто – ініціює контакт з мамою тільки для того, щоб мама щось дістала, дала, допомогла; підходить до дітей тільки для того, щоб щось у них взяти або навпаки щось їм дати… В такому «функціональному» контакті нема інтересу до іншої людини, нема задоволення саме від контакту, але може бути задоволення від того, що щось отримаєш або когось штовхнеш та ін.

🥀Або дитина постійно шукає контакт, але почувається в цьому контакті занадто напруженою і не помічає цього, потім помітно перенавантажується, втомлюється, страждає, втрачає саморегуляцію.

🥀Буває, що дитина настільки не впевнена, тривожна, що для того, щоб витримати контакт з кимось, намагається весь час щось розповідати або вокалізувати. Це допомагає їй витримувати напругу, відволікатися від тривоги. Але ж на такий контакт складно покластися в контексті соціальної взаємодії, бо, як тільки партнер по контакту хоче щось запитати або сам хоче щось розповісти, напруга зростає ще більше і знову можемо побачити втрату саморегуляції.

🥀Також можна спостерігати, що зоровий контакт – не є обов’язковою складовою контакту, як такого; і часто має зв’язок з індивідуальними відмінностями, з індивідуальним сенсорним профілем.

🥀Здатність бути залученим до контакту – це передумова здібності будувати стосунки з іншими, тому що саме цей досвід дозволяє навчитися «бачити іншу людину, відчувати емоції до іншої людини».

🥀Ця базова здібність, як і всі інші, також не є константою. Вона розвивається все життя. Ми можемо бути більш або менш готовими до контакту в різні періоди. Це може залежити від настрою, від стану здоров’я, від ресурсу, від контексту ситуації і змінюватися навіть протягом одного дня.

Спеціалісти DIR приділяють розвитку цієї здібності багато уваги, тому що перевірили, що дитина, яка опанувала здатність бути в контакті, далі буде розвиватися більш впевнено.