Молодець-оплески!

Часто доводиться спостерігати таку картину:

Дитина щось зробила вдало (влезла на горку, попала шариком в корзину, попала фигуркой в отверстие сортера, подняла что-то с пола и положила на полочку, принесла и дала маме шарик и т.п.), батьки одразу починають плескати в долоні й кажуть дитині "молодець".

Можна також побачити на заняттях багатьох спеціалістів таку картину: дитина виконала інструкцію якусь (те, що від неї очікував спеціаліст) і одразу оплески + "молодець".

Чому я проти цього?

Буду детально пояснювати зараз.

По-перше. Якщо дитина, про яку йдеться, наприклад, має труднощі обробки сенсорної інформації або в неї ще недостатньо розвинута комунікація та мова, то замість цих "молодчинкових оплесків" буде значно корисніше емоційно говорити саме те слово (в багатьох випадках "дієслово"), яке має відношення до дії, яку дитина тільки що виконала. Наприклад: "залезла!", "забралась!", "попала!", "поднял, спасибо", "мне? спасибо!", "получилось!" Такі слова будуть допомагати дитині вхопити сенс того, що відбувається; спочатку почути, а потім й запам'ятати слово, яке має пряме відношення до досвіду, який дитина щойно отримала. Таким чином, це буде розвивати дитину.

Дитина замість постійного "молодець" на зовсім різні дії буде чути саме те, що до цієї дії відноситься.

По-друге.

Якщо ж, що б дитина не робила, вона кожного разу чує "молодець", виникає ситуація, коли дитина постійно на будь-який свій крок це "молодець" очікує.

Більше того, дитина набуває багато досвіду (від якого важко потім у дорослому віці звільнитися), досвіду, що оцінка та похвала оточуючих необхідна, обов'язкова й тоді, без цієї зовнішньої оцінки, похвали, робити нічого не захоче.

Може зустрічали Ви таке явище, коли доросла людина в своїй діяльності завжди дивиться на те "що інші скажуть", "що інші про неї подумають", чи схвалять її дії, вибори, думки тощо.

По-третє.

Дуже часто батьки це "молодець" кажуть механічно, формально, штучно-емоційно (відриваючись від телефона на мить), навіть не помітивши, що саме робить або зробила дитина. Звісно, це зручно - не дивитися на дитину, думати про своє, не замислюватися, який саме процес домінує в психиці дитини в цю мить (сприйняття, обробка інформації, емоційне враження, мислення, вирішення проблеми...), не спостерігати, не замислюватися,... а просто час від часу (а іноді без кінця, здається) казати "молодець".

Бачу в цьому сетереотипну поведінку дорослих, яка можливо в цей момент дозволяє економити ресурс, але приводить до того, що можливості відвертої, уважної взаємодії з дитиною, будування міцних глибоких та справжніх стосунків втрачаються. На жаль.

Кожній дитині насправді дуже потрібно, щоб батьки дійсно супроводжували те, що з дитиною відбувається. Допомагали зрозуміти смисли, казали відповідні слова, помічали емоційні реакції дитини, віповідали, підтримували... й не думали про дитину та її розвиток в контексті "підкріплень", - тому що це вже будуть зовсім інші стосунки.