Ще про сенсорну інтеграцію

Знову по темі сенсорної інтеграції.

Суттєві зміни в тому, наскільки ефективно дорослі (батьки або фахівці) зможуть допомогти дитині навчитися вдало реєструвати, диференціювати, модулювати, інтегрувати, інтерпретувати - тобто обробляти сенсорну інформацію, - суттєве покращення цієї допомоги напряму залежить від того, як ці дорослі помічають власні сенсорні особливості.

Бо, кожен з нас, має свій унікальний спосіб сприйняття та обробки інформації, яка надходить ззовні та зсередини. Саме тоді, коли дорослі починають помічати свій "сенсорний профіль", вони починають краще розуміти дітей.

Наприклад, мама, яка почала спостерігати, що стає дратівливою, втомлюється та втрачає здатність концентрувати увагу, коли потрапляє в ситуації з великим аудіальним навантаженням. Або фахівець, прочитавши книгу по сенсориці, несподівано усвідомив, що саме тактильні відчуття в певних ситуаціях приводять до того, що в нього псується настрій, виникає бажання зникнути, завмерти, плутаються думки, або взагалі втрачається здібність взаємодіяти з іншими...

Коли дорослі починають розуміти дітей ніби "зсередини", тоді зникає прірва, яку умновно можна позначити так: "З нами все ОК, в тебе - проблеми сенсорної інтеграції". Це дуже важливе місце. Саме з цієї точки починають будуватися стосунки, в яких дитина більше не відчуватиме себе "дивною, ненормальною, не такою, як всі".

Більше того, в дитини з'являється ресурс для розвитку, бо є, на що спиратися. З'явилася концепція, на яку можна спиратися. Умовно ця концепція виглядає так: "Всі люди різні. Всі унікальні. У кожного є сильні сторони, а в чомусь у кожного є складнощі. Я, такий який є, маю право бути, жити, отримувати підтримку, увагу та повагу, бути почутим. Мої почуття - важливі. Є дорослі, які завжди на моєму боці. Ці дорослі готові підтримувати мене в моєму розвитку. Ці дорослі ставляться до мене з любов'ю та прийняттям, незважаючи на те, досягаю я успіхів чи ні....." (і так далі, звісно ж, всю концепцію не опишу зараз тут).

(Я зараз використала слово "концепція", але можна назвати це "емоційно зарядженими підтримуючими стосунками"; або атмосферою, в якій росте дитина, і яку створюють дорослі тими емоціями, що транслюють в бік дитини.)

Також ще хочу наголосити на тому, що важливо уникати знецінення сенсорних відчуттів дитини. Наприклад, не казати: "Мені також занадто гучно, і іншим діткам занадто гучно, але ж ми витримуємо і не починаємо битися, падати на підлогу або вокалізувати. І ти роби як ми".

Не можна так казати і думати так неправильно, бо ми не знаємо, наскільки сильний дискомфорт дитина відчуває. Те, що у нас, або в інших дітей вистачає ресурсу витримувати сенсорне перенавантаження і наш внутрішній дискомфорт не стає помітним - це не наша заслуга, - просто інтенсивність відчуттів набагато менша, або компенсаторні механізми працюють по-іншому... Щоб краще саме це зрозуміти, дуже корисно слухати, що розповідають дорослі аутисти...

Арт - Томас Макуха

(створено на занятті з Katherina Feldman )