Застосування насильства дорослими

Сьогодні вранці побачила відео, на якому "спеціаліст" примушує дитину розрізняти кольори. При цьому "спеціаліст", так здається, вважає свою діяльність корисною, дитина ж сенс в тому, що відбувається, не бачить зовсім, плаче, виривається... "Спеціаліст" ігнорує емоції, які дитина дуже голосно проявляє, "спеціаліст" вдає, що все добре. Маніпулює тілом дитини. Ні уваги, ні поваги, ніякого натяку на комунікацію з дитиною.

Деяким батькам це здається цілком нормальним, на жаль.

Ще раз напишу: "спеціаліст" сенс в цьому бачить, дитина - ні.

Чому саме дитина тоді може навчитися? Виконувати те, що скажуть, не розуміючи навіщо? Намагатися уникати спілкування, тому що воно жахливе? Ще більше занурюватися в свій окремий внутрішній світ та ігнорувати будь-які сигнали з зовнішнього?

Я в коментарях до того відео написала деякі наслідки цієї "корисної" стратегії.

Дитина 1) вчиться не довіряти світу, людям, 2) починає ненавидіти будь-яке навчання взагалі, 3) відчуває себе все більш самотньою, некомпетентною; 4) формує уявлення про себе та про оточуючий світ, наповнений примусом, стражданням, неповагою, 5) бажає ще більше відгородитися від нового, запропонованого; не бажає досліджувати світ, експериментувати, рухатись, 6) має постійний тривожний фон, 7) формує спотворене відчуття меж власного тіла, отримує досвід, який ускладнює розвиток процесів сенсорної інтеграції, 9) втрачає шанси на розвиток емпатії... і цей перелік ще не закінчений. Це все не просто гальмує розвиток, а унеможливлює його, блокує.

Але в цій публікації акцент буде трохи інший.

Що саме вважати насильством? Тільки такі очевидні прояви, коли дорослий застосовує силу, чи насильством також є, коли дорослий, наприклад, бреше дитині та вона вірить, або коли дорослий маніпулює (соромить дитину, порівнює з іншими, викликає почуття провини), або коли оцінює кожен крок і дивиться із роздратуванням на всі прояви дитини, або коли дорослий весь час керує дитиною через інструкції та вказівки й ігнорує її бажання, інтерес, потреби, блокує дії, які дитина має намір виконати для дослідження світу?

Як зрозуміти, де та межа, де починається насильство - фізичне, психічне, емоційне? Можливо, на це питання відповідь є всередині? Якщо бути чутливим, відвертим, емпатичним, то відповідь знайдеться?

Коли одягаємо дитину, коли робимо якісь маніпуляції з її тілом, коли блокуємо її дослідницьку ініціативу..., відчути  себе на її місці - як би ми почувалися тілесно, емоційно?